БОНДАР – БУЧАЦЬКИЙ

Бондар Григорій Володимирович

БОНДАР ГРИГОРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ — 1925 року народження, селище Саврань Одеської області. Призваний Савранським РВК в 1944 році. Червоноармієць, телефоніст-розвідник взводу управління командуючого артилерією 329-ї стрілецької Кельценської ордена Кутузова дивізії 21-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. В період оточення Глогурського угрупування 12, 16, 26 березня 1945 року під вогнем артилерії і мінометів ворога самовіддано ремонтував пошкодження лінії і тим самим забезпечив безперервну роботу лінії зв’язку. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 12 квітня 1945 року. Під час боїв при прориві оборони ворога на річці Нейсе з 16 квітня 1945 року, перебуваючи на передовому спостережному пункті, виявив точні координати трьох вогневих точок супротивника, які не давали можливості піхотному підрозділу форсувати річку. Ризикуючи життям під сильним кулеметно-артилерійським вогнем пробрався до протитанкової гармати і точно показав на місцевості вогневі точки, які були негайно знищені. Разом з піхотою форсував р. Нейсе, увірвався в перші траншеї і в короткому рукопашному бою знищив трьох німців. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня — 30 травня 1945 року (нагороду не вручено). Нагороджений медаллю «За взяття Берліна» — 15 березня 1946 року. Нагороджений медаллю «За звільнення Праги». Після війни проживав в селі Березівка. Помер в 1977 році.

Бондаренко Іван Павлович

БОНДАРЕНКО ІВАН ПАВЛОВИЧ — 23 червня 1919 року народження. Рядовий, кухар. Приймав участь у Великій Вітчизняній війні з 1941 року. За зразкове виконання завдання по забезпеченню харчуванням особового складу підрозділу під час Курської битви нагороджений медаллю «За бойові заслуги». За мужність і героїзм проявлені під час відбиття контратаки гітлерівців біля міста Секешфехервар (Угорщина) та отриману контузію нагороджений медаллю «За відвагу». Демобілізований 9 равня 1946 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Після війни проживав в селі Березівка. Помер в 1996 році.

БОРИСЮК ДМИТРО ЯКОВИЧ — 1918 року народження, село Поташня Бершадського району Вінницької області. Призваний Бершадським РВК в 1939 році. Військовий фельдшер дивізіону, потрапив в полон 24 вересня 1941 року. Після звільнення радянськими військами направлений в 54-й збірний пересильний пункт 40-ї армії 2-го Українського фронту (іменний список № 0624 від 26 серпня 1944 року осіб, які перебували на армійському збірному пункті №54, колишніх військовослужбовців Червоної Армії для зняття з обліку, як зниклих безвісти). Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 23 грудня 1985 року. Після війни працював у селі Березівка завідуючим медичним пунктом.

БОРОВІЦЬКИЙ ЄВГЕНІЙ ЄВТИХІЙОВИЧ — 1921 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК 3 грудня 1940 року. Червоноармієць, стрілець, потрапив у полон 22 червня 1941 року під час боїв на території Литовської РСР і прибув в табір для військовополонених 14 липня 1941 року. Загинув 11 червня 1943 року в концентраційному таборі (Шталаг-ХІ D 321) (іменний список № 2/013 від 20 січня 1947 року загиблих і зниклих безвісти рядового і сержантського складу Червоної Армії по Гайворонському РВК та донесення по концтабору від 11 червня 1943 року). Табірний № 1712. Мати — Боровіцька Галина Євдокимівна.

БОРОВІЦЬКИЙ ІЛЛЯ ІВАНОВИЧ — 1908 року народження, село Чемерпіль. Призваний Савранським РВК в 1944 році. Червоноармієць, стрілець (польова пошта 32018 «Д»), поранений 4 серпня 1944 року. Зник безвісти (іменний список № 0387 від 10 листопада 1949 року втрат за період Вітчизняної війни виявлених в Савранському районі Одеської області). Дружина — Боровіцька Горпина Федорівна.

БОРОВІЦЬКИЙ МИХАЙЛО ІСАКОВИЧ — 19 квітня 1905 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Рядовий 184-го стрілецького полку 56-ї стрілецької Пушкінської Червонопрапорної дивізії 122-го стрілець кого корпусу 67-ї армії Ленінградського фронту з березня по грудень 1944 року. Нагороджений медаллю «За відвагу». Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни ІІІ групи. Військовий квиток — Е №718613. Помер 15 березня 1985 року.

БОРОВІЦЬКИЙ СЕРГІЙ ЄВТИХІЙОВИЧ — 20 березня 1927 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1945 році. Сержант 42-ї окремої протитанкової артилерійської бригади (Румунія) з 15 квітня 1945 року. Демобілізований 15 червня 1951 року.

БОРОВІЦЬКИЙ ФЕДІР КЛИМЕНТІЙОВИЧ — 1906 року народження. Партизан партизанського загону «Буревісник». Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року.

Боршковський Степан Єфремович

БОРШКОВСЬКИЙ СТЕПАН ЄФРЕМОВИЧ — 1911 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Рядовий, стрілець 2-го стрілецького Червонопрапорного полку 50-ї стрілецької Запорізько-Кіровоградської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова дивізії 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 2-го Українського фронту, загинув в бою 21 липня 1944 року, похований на хуторі за один кілометр на схід від села Попрекань Тульченського повіту Ясської губернії (Румунія) (донесення — опис списків № 01342 від 8 серпня 1944 року втрат сержантського і рядового складу дивізії). Дружина — Боршковська Бригіда Вікторівна. Син — Боршковський Едуард Степанович.

БОРШКОВСЬКИЙ ФІЛІМОН АНДРІЙОВИЧ — 21 серпня 1914 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець 977-го стрілецького полку 270-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту, вважався зниклим безвісти 6 жовтня 1941 року (іменний список № 0227 від 20 лютого 1942 року втрат молодшого командного і рядового складу дивізії). За спогадами, під час оборонних бойових дій на території України потрапив в полон і перебував в концентраційному таборі біля міста Полтави, звідкіля здійснив втечу і повернувся додому. Вдруге призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Рядовий, мінометник 49-го мінометного батальйону. Інвалід бойових дій Вітчизняної війни ІІ ступеня. Помер 6 серпня 1980 року.

Боцуляк Олександр Іванович

БОЦУЛЯК ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ — 1921 року народження, село Жакчик, призваний Гайворонським РВК в 1940 році. В серпні 1941 року в складі підрозділу курсантів військового училища протиповітряної оборони приймав участь в боях по захисту міста Києва. За прикриття мосту через річку Ірпінь і збитий 15 серпня 1941 року німецький літак нагороджений медаллю «За відвагу». Старший лейтенант, командир стрілецької роти 484-го стрілецького полку 177-ї Любанської стрілецької дивізії 23-ї армії Ленінградського фронту. Член ВКП(б) з 1943 року. 26 липня 1944 року отримав наказ від командира батальйону і начальника штабу полку прорвати сильно укріплену оборону фінів в районі села Феполи, що північніше міста Виборг, силами роти в складі батальйону. Завдання було виконано і позиція закріплена. При передислокації на новий командний пункт наступив на протипіхотну міну і був важко поранений осколками міни в праву ногу. З поля бою був винесений своїми бійцями на батальйонний медпункт і направлений в медсанбат, де було ампутовано праву ногу. За виявлені мужність і відвагу достойний нагородження Урядовою нагородою — орденом Червоної Зірки. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 10 червня 1945 року. Нагороджений медалями «За оборону Києва», «За оборону Сталінграда». Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 6 квітня 1985 року. Нагороджений медаллю «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» — 3 квітня 1970 року. Інвалід бойових дій ІІ групи. Помер 7 липня 1987 року.

БРАЙЛОВСКИЙ БОРИС ДЕНИСОВИЧ — 1913 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі.

БРИЖІЦЬКИЙ ДАНИЛО ІЛЬКОВИЧ — 1912 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, місце служби і посада невідомі. Зник безвісти (запис в Книзі Пам’яті України — Кіровоградська область, том 2, стор. 535). Дружина — Брижіцька Ксенія Петрівна. Діти — Брижіцький Іван Данилович, Брижіцька Галина Данилівна, Брижіцька Раїса Данилівна, Брижіцький Михайло Данилович.

БРЕЗІЦЬКИЙ ОМЕЛЯН КИРИЛОВИЧ — 1909 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК 13 липня 1941 року. Сержант, радист, зник безвісти в липні 1941 року (іменний список № 2/013 від 13 січня 1947 року загиблих і зниклих безвісти рядового і сержантського складу Червоної Армії по Гайворонському району). Дружина — Брезіцька Ганна Яківна. Син — Брезіцький Юрій Омелянович. Батьки — Брезіцький Кирило Григорович, Брезіцька Гафія Казимирівна.

БРЕЗІЦЬКИЙ ПЕТРО ЄРАСТОВИЧ — 15 грудня 1923 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Сержант, старший розвідник 3-ї батареї 496-го армійського мінометного полку 69-ї армії 2-го Українського фронту, в боях з 1 серпня по 15 вересня 1943 року в районі сіл Запчик, Пісочин, Гуки, Черемушне підтримував безперервний зв’язок з піхотою. Перебуваючи на спостережному пункті батареї, який обстрілював артилерійським і кулеметним вогнем противник, в районі села Черемушне він виявив мінометну батарею і дві кулеметні точки ворога, котрі були знищені вогнем дивізіону. Вів безперервне спостереження за противником, чим дав можливість знищувати живу силу і техніку ворога. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 17 вересня 1943 року. Сержант, старший розвідник-спостерігач 3-ї батареї 496-го гірсько-в’ючного мінометного Остропольського двічі Червонопрапорного полку 1-ї гвардійської армії Резерву Головного командування — в період наступальних бойових дій полку з 21 вересня по 15 жовтня 1944 року перебуваючи на спостережному пункті, розташованому в бойових порядках підтримуваної стрілецької роти, під безперервним артилерійським і мінометним обстрілом успішно проводив розвідку і спостереження за противником, в результаті чого засік дві мінометні батареї, п’ять кулеметних точок і два спостережних пункти противника, які були знищені вогнем батареї. В бою за село Туржанськ 23 вересня 1944 року перебуваючи на передовому спостережному пункті першим виявив добре замасковане кулеметне гніздо противника, швидко повідомив на батарею, в результаті чого ворожа кулеметна точка була знищена. Під час бойових дій батареї в тилу ворога в районі висот 909 і 811 вів себе сміливо і мужньо, стійко відбивав ворожі контратаки, які слідували одна за одною. В момент прориву другої лінії німецької оборони разом з лейтенантом Малишевим гранатами знищив німецький кулемет з обслугою і першим піднявшись в атаку на гітлерівців вогнем з автомата знищив двох ворожих солдатів. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня — 14 грудня 1944 року . Під час послідуючих боїв отримав важкі поранення. Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни І групи. Помер 20 квітня 1948 року.

БРЕЗІЦЬКИЙ ПИЛИП ІВАНОВИЧ — 1896 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі.

БРЕЗІЦЬКИЙ ФЕДІР ЄРАСТОВИЧ — 1921 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК 1940 році . Червоноармієць, сапер 69-го понтонного полку з червня по жовтень 1941 року. Рядовий, стрілець 177-го армійського запасного стрілецького полку з січня по травень 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Військовий квиток — НУ № 1874480. Після війни проживав в селищі Завалля.

БРЖЕЗІЦЬКИЙ АНДРІЙ СОФРОНОВИЧ — 1904 року народження, село Ташлик. В Робітничо-Селянській Червоній Армії з 11 листопада 1926 року. Інженер-майор, начальник 3-го відділення відділу аеродромної служби Військово-Повітряних Сил Чорноморського флоту. Член ВКП(б) з 1928 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 22 травня 1943 року. Вміло і рішуче керував своїм відділом. Вимогливий до себе і своїх підлеглих. В роботі кмітливий та ініціативний. Станом на 7 листопада 1944 року в Військово-Морському флоті прослужив більше п’ятнадцяти років. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 3 листопада 1944 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року.

Бржезіцький Іван Софронович

БРЖЕЗІЦЬКИЙ ІВАН СОФРОНОВИЧ — 1901 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець, потрапив в полон 26 травня 1942 року під час боїв за звільнення міста Харків і перебував в концентраційному таборі для військовополонених Калафат № 6 (табірний номер 10623). Рядовий, стрілець 619-го стрілецького полку 203-ї стрілецької Запорізької Червонопрапорної ордена Суворова дивізії 57-го стрілецького корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту з 23 вересня 1944 року приймав участь в бойових діях на території Угорщини, в Дебреценській та Будапештській стратегічній операціях, на території Чехословаччини в Братіславсько-Брновській операції, форсуванні ріки Грон. Під час одного з боїв отримав важке кульове поранення в праву руку. Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни ІІ групи. Нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 6 квітня1985 року. Помер в 1993 році.

Бржезіцький Станіслав Юхимович

БРЖЕЗІЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ ЮХИМОВИЧ — 1 червня 1909 року народження село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець 635-го окремого стрілецького батальйону приймав активну участь в оборонних боях першого етапу війни, але потрапив в оточення і повернувся додому. Помер в 1991 році.

БРОДЕЦЬКИЙ БОРИС СЕРГІЙОВИЧ — 1918 року народження, село Берестяги Гайворонського району. Військове звання, місце служби та посада невідомі. Після війни працював головою колгоспу в селі Чемерпіль. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року.

БРОЗІНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЮХИМОВИЧ — 1902 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Рядовий, стрілець 659-го стрілецького полку 155-ї стрілецької Станіславської Червонопрапорної дивізії 30-го стрілецького корпусу 7-ї армії 3-го Українського фронту, помер від поранення в живіт 26 грудня 1944 року в 148-му медсанбаті і похований в селі Орсентмиклош на відстані в двадцяти п’яти кілометрах від Будапешта. Дружина — Брозінська Євдокія Василівна. Діти — Брозінська Лідія Василівна, Брозінський Микола Васильович, Брозінська Віра Василівна, Гринчак Поліна Олександрівна.

Брозінський Григорій Олексійович

БРОЗІНСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ — 9 серпня 1916 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець 23-го стрілецького полку 51-ї Перекопської ордена Леніна Червонопрапорної дивізії імені Московської ради робітничих і селянських депутатів 9-ї армії Південного фронту, вважався зниклим безвісти 18 серпня 1941 року під час боїв біля міста Миколаєва (іменний список № 0078 від 1 квітня 1942 року втрат особового складу дивізії). За спогадами, потрапивши в оточення з групою односельців та жителів району по ворожих тилах прийшли додому. Вдруге призваний Гайворонським РВК 28 березня 1944 року. Приймав участь в бойових діях з 29 травня 1944 року — 1-й та 2-й Український та фронти. Рядовий, стрілець 382-го стрілецького ордена Кутузова полку 84-ї стрілецької Харківської Червонопра порної дивізії імені Тульського пролетаріату 135-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту. 27 грудня 1944 року під час бою в районі висоти 118 непомітно пробрався до ручного кулемета ворога і закидав його гранатами. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 30 грудня 1944 року. 22 січня 1945 року в районі міста Секешфехервар (Угорщина) зник безвісти (іменний список № 0195 від 28 лютого 1945 року втрат сержантського і рядового складу дивізії). За спогадами, під час атаки радянських військ німецькі танки і піхота пішли в контрнаступ, і в жорстокому бою Брозінський Г. О. отримав важке кульове поранення в праву руку (ліктьовий суглоб). Невелика група радянських солдатів сховалась на горищі у місцевого жителя, але угорець видав їх німцям. В короткому бою гранатами та вогнем з автоматів вороги були знищені. Після закінчення боєприпасів потрапили в полон, де німецький лікар зробив операцію і спас руку. Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни ІІ групи. Помер 8 серпня 1964 року.

БРОЗІНСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ — 1923 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Молодший сержант 201-го стрілецького Будапештського орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського полку 84-ї стрілецької Харківської Червонопрапорної дивізії імені Тульського пролетаріату 135-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту з липня 1944 року по липень 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни — 6 квітня 1985 року. Інвалід бойових дій Вітчизняної війни ІІ групи. Військовий квиток — НУ № 1873329. Помер в 1993 році.

Брозінський Олексій Олексійович

БРОЗІНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ — 1921 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК 1 листопада 1940 року. Приймав участь в Великій Вітчизняній війні з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року: Південно-Західний, Західний, 2-й Український та 2-й Білоруський фронти. Єфрейтор, мінометник 78-го відновлювального залізничного батальйону 4-ї залізничної бригади 2-го Українського фронту за період зимового 1945 року наступу частин Червоної Армії проявив максимум ініціативи по мобілізації місцевого населення та керівництву ним на відновлювальних роботах. Під час відновлення і розвитку станцій Ілово, Гронеоцин, Цеханув Варшавської залізниці в січні – березні мобілізував 5300 людиноднів і 730 підвододнів. Особисто з цивільним населенням розробили 6800 кубічних метрів мерзлого ґрунту. Забезпечив підвезення 500 кубічних метрів будівельних матеріалів для облаштування перевалочних баз. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 3 червня 1945 року. За участь в обороні Москви Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Демобілізований 17 березня 1948 року. Військовий квиток — НУ № 1873326. Помер в 2004 році. Брозінський Олексій Олексійович

БРОЗІНСЬКИЙ ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ — 1907 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі. Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни ІІІ групи.

БУЖЕНКО ЯКІВ КИРИЛОВИЧ — 1902 року народження, село Сабатинівка Грушківського району. Призваний Грушківським РВК. Рядовий, артилерист 892-го артилерійського протитанкового полку 98-ї окремої протитанкової дивізії з березня 1944 по травень 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Військовий квиток — Е № 351532. Після війни проживав в селі Ташлик і працював бухгалтером в колгоспі імені Петровського.

БУЗІРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ — 1911 року народження. Призваний Грушківським РВК в 1939 році. Член ВКП(б). Лейтенант, командир взводу 308-ї окремої роти зв’язку 27-го окремого батальйону зв’язку 115-ї стрілецької Холмської Червонопрапорної дивізії 90-го стрілецького корпусу 3-ї ударної армії 2-го Прибалтійського фронту. Під час Великої Вітчизняної війни особисто і з особовим складом взводу безперебійно доставляв секретну і надзвичайно секретну кореспонденцію частинам під вогнем противника. Приймав активну участь в обороні Ленінграда. 19 лютого 1944 року під час прориву ворожої оборони організував доставку секретної кореспонденції, від якої залежав успіх бою. 27 лютого в момент наступу частин в районі Козлово (Псковська область) висунувся попереду 202-го стрілецького полку, де виявив німецьку засідку, яка очікувала полк, чим попередив небезпеку флангового удару з боку противника. 10 березня в районі Новоржева під вогнем противника особисто доставляв документацію частинам. 31 березня під час контрудару противника будучи черговим по зв’язку уміло організував ремонт пошкодженої вогнем лінії зв’язку, чим забезпечив безперебійний зв’язок командування. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 7 квітня 1944 року. Нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Після війни продовжував службу в Східній Пруссії, а демобілізувавшись проживав в селі Ташлик і працював гірничим майстром на Заваллівському графітовому комбінаті.

Буланов Олексій Онисимович

БУЛАНОВ ОЛЕКСІЙ ОНИСИМОВИЧ — 1914 року народження, місто Орел. Призваний в 1936 році. Лейтенант, командир батареї 595-го артилерійського полку 188-ї стрілецької дивізії 16-го стрілецького корпусу 11-ї армії Північно-Західного фронту, вважався зниклим безвісти в липні 1941 року під час боїв на території Одеської області (наказ № 02035-пр від 22 червня 1944 року Головного управління кадрів НКО СРСР по Орловській області). Поранений в бою і під час окупації переховувався в селі Ташлик. Вдруге призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Рядовий, командир відділення зв’язку 359-го Червонопрапорного стрілецького полку 50-ї стрілецької Запорізько-Кіровоградської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 1-го Українського фронту. В бою за населений пункт Сулішев 14 січня 1945 року під сильним кулеметним та мінометним вогнем противника ліквідував Буланов Олексій Онисимович три пошкодження телефонної лінії забезпечивши безперебійний зв’язок командира батареї з вогневими взводами. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 24 січня 1945 року. Під час жорстоких боїв за населений пункт Едерніц 19 квітня 1945 року під сильним вогнем противника ліквідував чотири пошкодження телефонної лінії і весь період боїв забезпечував безперебійний зв’язок батареї. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 19 травня 1945 року. Сержант, командир гармати 359-го Червонопрапорного стрілецького полку. Після війни проживав в селі Ташлик.

Буравіцький Дмитро Кліментійович

БУРАВІЦЬКИЙ ДМИТРО КЛИМЕНТІЙОВИЧ — 1925 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК 28 березня 1944 року. Молодший сержант, командир відділення 382-го стрілецького ордена Кутузова полку 84-ї стрілецької Харківської Червонопрапорної дивізії імені Тульського пролетаріату 135-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту під час бою зник безвісти 22 січня 1945 року на території Угорщини біля міста Секешфехервар (потрапив в полон). Після війни проживав в селі Березівка. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року.

БУРЛАКА ІВАН МАРКОВИЧ — 1914 року народження. Призваний Савранським РВК 6 травня 1944 року. Гвардії рядовий, їздовий комендантського взводу 130- го гвардійського стрілецького двічі Червонопрапорного полку 44-ї гвардійської стрілецької Барановичської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії 105-го стрілецького корпусу 65-ї армії 1-го Білоруського фронту, в найважчих умовах бойових дій виключно добре відноситься до своїх службових обов’язків. Завдання командування виконує своєчасно. Завдяки відмінному догляду та утриманню доручених йому коней сніданки, обіди і вечері на передній край та офіцерам на командний пункт полку під час бойових дій доставляються вчасно. Контужений 14 січня 1945 року. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 21 квітня 1945 року. Після війни проживав в селі Березівка.

БУРЛАКА ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ — 1916 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, шофер, зник безвісти в серпні 1941 року (іменний список № 2/013 від 13 січня 1947 року загиблих і зниклих безвісти рядового і сержантського складу Червоної Армії по Гайворонському району). Дружина — Бурлака Аполінарія Миколаївна. Син — Бурлака Михайло Олександрович.

БУЧАЦЬКА (ГІТАРІЙ) ВІРА ПОРФИРІВНА — 1912 року народження, село Чемерпіль. Призвана Гайворонським РВК в 1941 році. Рядова, пекар польового автономного хлібопекарського заводу № 61 16-ї армії і 18-ї армії Закавказького фронту. Приймала участь в обороні Кавказу та міста Мисхако. Нагороджена медаллю «За оборону Кавказу» — 28 травня 1944 року. Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Після війни проживала в селі Гетманівка Савранського району Одеської області.

БУЧАЦЬКИЙ ФЕДІР МАРКОВИЧ — 1912 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК. Рядовий, стрілець 88-го Укріпленого району, потрапив в полон і після звільнення радянськими військами направлений в армійський запасний стрілецький полк управління тилу 5-ї гвардійської армії (іменний список № 01066 від 23 грудня 1944 року сержантського і рядового складу Червоної Армії, які раніше перебували в полоні і ворожому оточенні та пройшли через Збірно-пересильний пункт НКО № 52).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *