ЛАБА – ЛЮБЧЕНКО

ЛАБА МЕФОДІЙ ВЕНЕДИКТОВИЧ — 1912 року народження, село Берестяги. Призваний Гайворонським РВК. Рядовий, сапер 929-го окремого саперного батальйону, приймав участь в мінуванні, розмінуванні, наведені переправ через водні перешкоди. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Військовий квиток — Е № 724229. Після війни проживав в селі Чемерпіль. Помер в 1991 році.

ЛАЗЮКА МОЙСЕЙ ОМЕЛЯНОВИЧ — 1902 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Рядовий, стрілець 208-го фронтового лазарету.

ЛАПЧУК ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ — 1912 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1940 році. Червоноармієць, стрілець, зник безвісти в липні 1941 року (іменний список форма 2БП № 2/050 від 10 лютого 1947 року зниклих безвісти рядового і сержантського складу Червоної Армії по Гайворонському району). Дружина — Лапчук Олена Костянтинівна.

ЛЕБІДЬ МАРКО МИХАЙЛОВИЧ — 1914 року народження, село Бандурове. Гвардії старший лейтенант 99-го авіаційного полку середніх бомбардувальників Західного фронту з червня по грудень місяць 1941 року. З липня 1942 по березень 1944 року — 13-й винищувально-авіаційний полк 201-ї винищувально-авіаційної Сталінградської дивізії 2-го змішаного авіаційного корпусу, 10-го Сталінградського винищувально-авіаційного корпусу 1-ї, 5-ї, 8-ї повітряних армій, Західного, Південного, Північно-Кавказького, Воронежського фронтів. З 17 квітня по 16 липня 1943 року приймав участь в бойових діях по героїчній обороні міст Краснодар і Геленджик. Нагороджений медалями: «За оборону Сталінграду, «За оборону Кавказу» — 29 квітня 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року, медаллю «За освоєння целінних земель». Проживав в селі Березівка. Помер у 1993 році.

Левандовський Максим Якович

ЛЕВАНДОВСЬКИЙ МАКСИМ ЯКОВИЧ — 1 квітня 1900 року народження, село Журавлинка Голованівського району. До і після війни проживав в селі Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в червні 1944 року. Молодший сержант, кулеметник 210-го запасного стрілецького полку 252-ї стрілецької Червонопрапорної Харківсько-Братиславської орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізії 21-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, вважався зниклим безвісти 18 січня 1945 року. Рядовий, кулеметник 201-го стрілецького ордена Олександра Невського полку 84-ї стрілецької Харківської Червонопрапорної дивізії імені Тульського пролетаріату 135-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, під час наступальних боїв за село Гордище (Угорщина) 8 березня 1945 року проявив себе сміливим і відважним кулеметником. Мужньо стріляючи з свого кулемета подавив вогонь двох ручних кулеметів противника, знищивши їх обслугу. Переслідуючи відступаючого ворога убив трьох гітлерівців. Своїми рішучими діями сприяв успішному захопленню села Гордище. В цьому бою був поранений. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня — 15 березня 1945 року. Рядовий, стрілець 1-ї стрілецької роти 3-го мотострілецького батальйону 32-го механізованого Корсунського Червонопрапорного орденів Кутузова і Богдана Хмельницького полку 13-ї танкової Знамянсько-Будапештської Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова дивізії 2-го Українського фронту, за час служби проявив себе високо дисциплінованим бійцем, відмінником бойової та політичної підготовки. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 12 липня 1945 року. Оголошені подяки Верховного Головнокомандувача Маршала Радянського Союзу І. Сталіна: № 131 від 30 серпня 1944 року за відмінні бойові дії під час прориву оборони противника і взяття міста Яси, подяка № 132 від 30 серпня 1944 року за звільнення міста Кишинів, подяка 24 грудня 1944 року за участь в боях під час прориву оборони противника і оволодінні міст Секешфехервар і Бичке, подяка 2 грудня 1944 року за оволодіння містами Сексард, Капошвар, Боньхад. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 6 квітня 1985 року. Помер в 1989 році.

Левицький Аксентій Іларіонович

ЛЕВИЦЬКИЙ АКСЕНТІЙ ІЛАРІОНОВИЧ — 1908 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Сержант 47-го стрілецького Гданського полку 15-ї стрілецької Інзенської Сивашсько-Штеттинської ордена Леніна двічі Червонопрапорної орденів Суворова і Трудового Червоного Прапора дивізії 18-го стрілецького корпусу 65-ї армії 2-го Білоруського фронту. Демобілізований в грудні 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 листопада 1985 року. Після війни проживав в селі Ташлик. Помер в 1999 році, похований в місті Москва.

ЛЕВИЦЬКИЙ АНТОН АНТОНОВИЧ — 1916 року народження. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Рядовий, стрілець, зник безвісти в червні 1944 року відповідно до Книги Пам’яті України — Кіровоградська область, том 2, стор. 540 і газети «Вогні комунізму» № 65 (8678) від 31 травня 1990 року. Батьки — Левицький Антон Никодимович, Левицька Ксенія Костянтинівна.

ЛЕВИЦЬКИЙ АРХИП ІВАНОВИЧ — 1897 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в квітні 1944 року. Гвардії рядовий, стрілець 232-го гвардійського стрілецького полку 80-ї гвардійської стрілецької Уманської ордена Суворова дивізії 20-го гвардійського корпусу 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, зник безвісти в ніч з 1 на 2 січня 1945 року в районі села Агостьян (Угорщина) при оточенні полку переважаючими силами танків та піхоти противника (іменний список № 0123 від 28 лютого 1945 року втрат особового складу дивізії). Дружина — Левицька Катерина Тимофіївна. Діти — Левицький Іван Архипович, Левицький Дмитро Архипович.

ЛЕВИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ТОФІЛІЙОВИЧ — 1902 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в липні 1941 року. Кандидат в члени ВКП(б). Гвардії рядовий, шофер польового пересувного госпіталю № 5252 4-ї гвардійської танкової армії, приймав участь у Великій Вітчизняній війні з 27 липня 1941 року на Харківському, Сталінградському, Брянському і 1-му Українському фронтах. Поранений в праву ногу та кисть правої руки. 19 січня 1945 року під час нападу угрупування німців проявив хоробрість і мужність обороняючи госпіталь. Коли пожежа охопила двір, де знаходились автомобілі, вивів свою машину з-під обстрілу і продовжував відбивати натиск ворога. Знаходився в госпіталі з часу його організації працюючи безаварійно, завжди вчасно виконуючи всі доручені завдання. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 17 травня 1945 року, медаллю «За оборону Сталінграда». Помер в 1966 році.

ЛЕВИЦЬКИЙ ЙОСИП АНТОНОВИЧ — 1919 року народження. Призваний Гайворонським РВК в 1939 році. Червоноармієць, стрілець, зник безвісти в червні 1941 року (іменний список № 2/050 від 10 лютого 1947 року зниклих безвісти рядового і сержантського складу Червоної Армії по Гайворонського РВК). Батьки — Левицький Антон Никодимович, Левицька Ксенія Костянтинівна.

ЛЕВИЦЬКИЙ МАКСИМ ФЕДОРОВИЧ — 1901 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець, під час бойових дій потрапив в полон, звільнений радянськими військами в 1945 році і направлений в 200-й запасний стрілецький полк (іменний список колишніх військовополонених-військовослужбовців старшого віку). Демобілізований на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 23 червня 1945 року, направлений з окружного пересильного пункту Одеського військового округу за місцем проживання.

ЛЕВИЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ — 1912 (1906) року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць. Зник безвісти в липні 1941 року (іменний список № 2/0106 від 1 квітня 1948 року рядового і сержантського складу по Гайворонському району, яких розшукують рідні). Дружина — Левицька Ксенія Онисимівна. Діти — Левицький Семен Олексійович, Левицька Любов Олексіївна.

ЛЕВИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ – 1913 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК 17 липня 1941 року. Поранений 23 лютого 1942 року на Південному фронті під Лозовою і 22 серпня 1944 року біля міста Бендери. Рядовий, сапер 592-го окремого саперного батальйону 301-ї стрілецької Сталінської дивізії 9-го стрілецького Червонопрапорного корпусу 57-ї армії 3-го Українського фронту, 13 квітня 1944 року південно-західніше села Бичек Тираспольського району Молдавської РСР наші частини форсували ріку Дністер. Його човен в числі перших причалив до правого берега. Не дивлячись на сильний артилерійсько-кулеметний вогонь та швидку течію ризикуючи життям зробив чотири рейси і доставив тридцять шість бійців. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 30 квітня 1944 року. Рядовий, сапер 587-го окремого саперного батальйону 223-ї стрілецької Бєлградської Червонопрапорної дивізії 75-го стрілецького корпусу 46-ї армії 2-го Українського фронту, 17 квітня 1945 року в районі села Зеєбіри (Австрія) під безперервним рушнично-кулеметним вогнем противника зробив прохід у мінному полі ворога, знявши вісімнадцять протипіхотних мін, чим дав можливість безперешкодно просуватись підрозділам 1039-го стрілецького полку вперед. Представлений до нагородження орденом Слави ІІІ ступеня. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 23 травня 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 листопада 1985 року. Помер в 1990 році.

ЛЕВИЦЬКИЙ ПАВЛО ТОФІЛІЙОВИЧ — 1915 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Гвардії рядовий, стрілець 1-го стрілецького батальйону 126-го гвардійського стрілецького Дунайського орденів Олександра Невського, Суворова і Кутузова полку 41-ї гвардійської стрілецької Корсунсько-Дунайської ордена Суворова дивізії 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, в боях з німецькими загарбниками в районі міста Графендорф в період прориву ворожої оборони першим увірвався в окопи противника і прицільним вогнем з гвинтівки знищив двох німецьких солдатів. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 17 травня 1945 року.

ЛЕВИЦЬКИЙ СЕМЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ — 1926 року народження, село Березівка. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі.

ЛЕВИЦЬКИЙ ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ — 1909 року народження, село Березівка. Призваний Савранським РВК в 1944 році. Рядовий, стрілець 223-го гвардійського стрілецького полку 78-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї гвардійської армії, загинув в бою 6 серпня 1944 року, похований на південній околиці села Циранка Мелецького району Краківського воєводства (Польща) (іменний список № 0327 від 20 серпня 1944 року втрат сержантського і рядового складу по 78-й гвардійській стрілецькій дивізії).

ЛЕВЧЕНКО ЛЕОНІД МИКИТОВИЧ — 1918 року народження, станиця Ново-Деревяновська Ленінградського району Краснодарського краю. Призваний Ленінградським РВК в 1938 році. Під час боїв на території України в 1941 році потрапив в оточення і проживав в селі Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в квітні 1944 року. Гвардії рядовий, заряджаючий СУ-76 8-го гвардійського самохідного артилерійського дивізіону 7-ї гвардійської повітряно-десантної Черкаської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 2-го Українського фронту, проявив себе як стійкий і мужній воїн в боях з 1 по 7 грудня 1944 року. В критичний момент бою у першої лінії ворожих траншей командир 2-ї батареї старший лейтенант Кізеєв опинився під перехресним обстрілом ворожих автоматників і міг загинути, але Левченко, не дивлячись на небезпеку, поспішив на допомогу і влучно кинувши декілька гранат знищив шістьох ворожих автоматників, а інші кинулись втікати. За врятування життя командира і виявлену при цьому хоробрість достойний Урядової нагороди — ордена Червоної Зірки. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 14 грудня 1944 року. Гвардії старшина, 25 і 26 квітня 1945 року командуючи взводом автоматичних установок взаємодіяв з 1-м батальйоном 18-го гвардійського повітряно-десантного стрілецького полку. На ділянці батальйону противник виконував оборонні роботи. Левченко зблизившись з ворогом відкрив вогонь з двох установок. Німці відповіли сильним вогнем з гармат та кулеметів. В результаті бою взвод знищив дві протитанкові гармати, шість кулеметних точок, два спостережних пункти і до двадцяти солдатів. Оборонні роботи противника були зірвані. Нагороджений орденами Червоної Зірки — 18 травня 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року. Після війни проживав в Єйському районі Краснодарського краю.

ЛІСНІЧУК АНДРІЙ МАРТИНОВИЧ — 1914 року народження, село Салькове. Призваний Гайворонським РВК. Військове звання, посада та місце служби невідомі. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 листопада 1985 року. Після війни працював старшим кагатником на бурякопункті села Березівка.

Лісовський Іван Казимирович

ЛІСОВСЬКИЙ ІВАН КАЗИМИРОВИЧ — 1914 року народження, село Великий Ліс Лугінського району Житомирської області. Призваний 11 листопада 1936 року і проходив строкову військову службу до 8 листопада 1938 року. Вдруге призваний 27 червня 1941 року. Старший сержант, водій автомобіля 12-ї танкової бригади 1-ї гвардійської армії Південно-Західного, Сталінградського, Донського і 2-го Українського фронтів. Приймав участь в обороні Москви. Війну закінчив в Відні. Демобілізований 3 серпня 1948 року. Нагороджений медаллю «За взяття Відня». Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 квітня 1985 року, орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» — в 1975 році. Після війни проживав в селі Березівка.

ЛОСЬ ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ — 1912 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1940 році. Рядовий, стрілець, зник безвісти (Книга Пам’яті України — Кіровоградська область, том 2, стор. 540). Дружина — Лось Євгенія Андріївна.

ЛУКІЯНЧУК ЮХИМ ВАСИЛЬОВИЧ — 1903 року народження, село Чемерпіль. Партизан партизанського загону «Буревісник».

ЛЮБИНЕЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ — 1910 року народження. Призваний Гайворонським РВК. Рядовий, зник безвісти (Книга Пам’яті України — Кіровоградська область, том 2, стор. 540 і публікація в газеті «Вогні комунізму» № 82 (8695) від 10 липня 1990 року).

ЛЮБИНЕЦЬКИЙ ФЕДІР ІВАНОВИЧ — 1896 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК. Військове звання, місце служби та посада невідомі. Помер в 1967 році.

ЛЮБЧЕНКО ВІКТОР ПЕТРОВИЧ — 16 серпня 1924 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК 29 березня 1944 року. Гвардії молодший сержант, стрілець-зв’язківець 1-го стрілецького батальйону 29-го гвардійського стрілецького повітряно-десантного орденів Суворова і Кутузова полку 7-ї гвардійської стрілецької повітряно-десантної Черкаської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, в бою за село Мезо-Камером (Угорщина) 4 грудня 1944 року виявив на горищі радіо і трьох перевдягнутих солдатів противника і доставив їх в штаб батальйону. В бою за село Лєпшені убив двох німців. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 22 грудня 1944 року. В бою за оволодіння містом Шопрон прицільною стрільбою із свого кулемета знищив вісім гітлерівських солдатів. В боях на території Австрії зайнято п’ятнадцять населених пунктів і три міста: Траутмансдорф, Пімельсдорф, Ліберкрон, де він зі своїм кулеметом завжди йшов попереду, знищуючи ворожу піхоту і вогневі точки противника. Будучи пораненим залишився в строю. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня — 18 квітня 1945 року.

ЛЮБЧЕНКО РОСТИСЛАВ ПЕТРОВИЧ — 1923 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Гвардії сержант 29-го гвардійського стрілецького повітряно-десантного орденів Суворова і Кутузова полку 7-ї гвардійської стрілецької повітряно-десантної Черкаської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту (польова пошта 68358), вважався зниклим безвісти в бою біля міста Секешфехервар (Угорщина) 24 грудня 1944 року (іменний список № 064 від 25 січня 1945 року втрат сержантського і рядового складу частин дивізії). Продовжив службу в військовій частині 62558. Під час Великої Вітчизняної війни перебував в діючих частинах Військово-Морського флоту і Червоної Армії. В 1941 році служив на Чорноморському флоті на катері СП-23 мотористом і при доставці боєприпасів в місто Одесу отримав поранення. Приймав участь в боях під Воронежем в складі 80-ї стрілецької дивізії, де також отримав поранення. Після лікування в госпіталі, в складі 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії приймав участь в операціях під містом Оргеєв. На Червонопрапорній Дунайській флотилії приймав участь в форсуванні річок Тиса, Дунай, а також у боях в районі озера Балатон, де на бойовому рахунку має дев’ять убитих німців і одну знищену кулеметну точку противника. В ціх боях отримав одну контузію і три поранення. За проявлені мужність і героїзм в боях під містом Воронеж, при форсуванні річок Тиса і Дунай, озера Балатон представлений до нагородження орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 14 листопада 1945 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 6 квітня 1985 року. Помер 1 березня 2001 року, похований в місті Ізмаїл Одеської області.

ЛЮБЧЕНКО ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ — 1889 року народження, село Ташлик. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році і направлений на трудовий фронт.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *