НАВРОЩУК – ОПАЛЕНКО

НАВРОЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ — 1924 року народження, село Чемерпіль. Призваний Йошкар-Олинським МВК Марійської АРСР 14 серпня 1942 року, де проживав після евакуації з міста Одеса. Зник безвісти в жовтні 1942 року відповідно до повідомлення № 3852903 від 29 березня 1946 року начальника управління по обліку загиблого і зниклого безвісти рядового і сержантського складу Народного комісаріату оборони СРСР генерал-майора Шавельського В. Г. Батько — Наврощук Григорій Костянтинович.

ОЗАРІНСЬКА ХАРАТИНА СИДОРІВНА — 12 вересня 1890 року народження, село Камінна Савранського району Одеської області. Партизанка. Нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 листопада 1985 року. Після війни проживала в селі Березівка. Померла в 1987 році.

ОЛІЙНИК АФАНАСІЙ МЕФОДІЙОВИЧ — 1926 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі.

Олійник Григорій Іванович

ОЛІЙНИК ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ — 20 травня 1911 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в липні 1941 року. Червоноармієць, стрілець, приймав участь в обороні Києва в 1941 році. Потрапив в полон в районі Донця 20 липня 1942 року, відповідно до картки персонального обліку № 13732 від 24 липня 1947 року загинув в концентраційному таборі Шталаг VІІ А 20 вересня 1944 року (табірний № 101443). Місце захоронення — Тонштеттен, район Моосбург, радянська ділянка, могила № 577 (Баварія, Німеччина). Мати — Олійник Тетяна Андріївна.

ОЛІЙНИК ІВАН РОМАНОВИЧ — 1913 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець, зник безвісти в липні 1941 року (іменний список №2/065 від 21 лютого 1947 року загиблих і зниклих безвісти і іменного списку № 2/0265 від 20 серпня 1947 року по Гайворонському РВК). Дружина — Олійник Катерина Федорівна. Діти — Олійник Галина Іванівна, Олійник Микола Іванович.

Олійник Касіян Федорович

ОЛІЙНИК КАСІЯН ФЕДОРОВИЧ — 15 лютого 1912 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець, під час оборонних боїв на території України потрапив в полон, звідкіля був викуплений рідними, як житель окупованої німцями території. Вдруге призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Військове звання, посада та місце служби невідомі. Помер 15 березня 1972 року.

 

ОЛІЙНИК МЕФОДІЙ ІВАНОВИЧ — 1906 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Гвардії рядовий, стрілець стрілецького батальйону 18-го гвардійського стрілецького повітряно-десантного Червонопрапорного ордена Кутузова полку 7-ї гвардійської стрілецької повітряно-десантної Черкаської ордена Богдана Хмельницького дивізії 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, під час наступу 9 жовтня 1944 року сміливо діючи вирвався вперед, ведучи за собою інших, але при цьому отримав поранення. В боях в місті Відень будучи зв’язковим швидко і точно передавав накази командирам взводів, чим сприяв успіху підрозділу. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 16 травня 1945 року, медаллю «За взяття Відня». Помер в 1965 році.

ОЛІЙНИК ПРОФИР ФЕДОРОВИЧ — 1915 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1939 році. Вдруге призваний Польовим військовим комісаріатом міста Одеси в березні 1944 року. Єфрейтор, артилерист 161-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону 104-ї стрілецької дивізії 6-го гвардійського стрілецького корпусу 57-ї армії 3-го Українського фронту, проявив себе як сміливий воїн. 14 квітня 1945 року в боях за місто Радкерсбург (Австрія) гармата, в обслугу якої він входив, знищила спостережний пункт противника, в результаті чого була зруйнована система управління ворожим вогнем. Наші піхотні підрозділи успішно просунулись вперед. За особистий приклад, мужність і стійкість проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками нагороджений медаллю «За бойові заслуги» — 19 травня 1945 року. Після війни проживав в місті Одеса і працював в правоохоронних органах.

Олійник Сергій Данилович

ОЛІЙНИК СЕРГІЙ ДАНИЛОВИЧ — 4 травня 1921 року народження. Призваний Польовим військовим комісаріатом. Рядовий, заряджаючий гармати 109-го стрілецького полку 74-ї стрілецької Київсько-Дунайської Червонопрапорної дивізії 50-го стрілецького корпусу 40-ї армії 2-го Українського фронту, в серпні 1944 року важко поранений осколком в ногу, перебував на лікуванні в госпіталі міста Новоград-Волинський Житомирської області. Приймав участь в бойових діях на території Югославії та Німеччини. Нагороджений медаллю «За взяття Берліну». Помер 18 квітня 1997 року.

Олійник Сергій Федорович

ОЛІЙНИК СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ — 3 березня 1918 року народження, село Чемерпіль. Призваний Сталінським РВК міста Одеси 21 вересня 1938 року. Вдруге призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Гвардії рядовий, розвідник взводу пішої розвідки 16-го гвардійського повітряно-десантного стрілецького полку 5-ї гвардійської повітряно-десантної стрілецької Звенигородської ордена Суворова дивізії 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту. 30 серпня 1944 року в районі села Валякосей в складі групи з чотирьох бійців вступив в бій з групою німців в кількості дванадцяти бійців і особисто убив трьох солдатів противника. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 30 вересня 1944 року. Водій-механік тягача 1922-го самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту, під час бойових операцій полку з 9 березня 1945 року евакуював з поля бою чотири підбиті бойові машини і здійснив сім середніх і поточних ремонтів пошкодженої техніки. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 25 травня 1945 року. Учасник радянсько-японської війни в серпні-вересні 1945 року. Слюсар-монтажник 1922-го самохідного артилерійського ордена Олександра Невського полку діючої армії, в період наступальних боїв проти японських самураїв в важких умовах Маньчжурської місцевості в складі ремонтної групи полку своєю самовідданою працею здійснил три середніх і вісім поточних ремонтів гусеничних і колісних машин. Нагороджений медалями «За відвагу» — 13 вересня 1945 року, «За взяття Відня», «За взяття Будапешту, «За визволення Праги», «За перемогу над Японією». Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 6 листопада 1985 року. Помер 15 квітня 1991 року.

Олійник Тодосій Іванович

ОЛІЙНИК ТОДОСІЙ ІВАНОВИЧ — 1900 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1941 році. Червоноармієць, стрілець 973-го стрілецького полку 270-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Південно-Західного фронту, відповідно до повідомлення командира полку підполковника Перепечая С. Ф. і військового комісара полку батальйонного комісара Лящука І. Л. вважався зниклим безвісти. Вдруге призваний в 1944 році. Звання, посада і місце служби невідомі. Помер в 1977 році.

ОЛІЙНИК ЯКІВ ТРОХИМОВИЧ – 1915 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в квітні 1944 року. Рядовий, стрілець, зник безвісти в серпні 1944 року. В довідці, завіреній головою Чемерпільської сільської ради Ткаченком та секретарем Бачинською, вказується, що Задорожний Василь Пилипович був присутній при смерті Олійника Я. Т., який загинув під час прориву на Ясько-Кишинівському напрямку 18 серпня 1944 року (41-а окрема штрафна рота 2-го Українського фронту, польова пошта № 02369 «б»). Відповідно до іменного списку № 2/065 від 21 лютого 1947 року загиблих і зниклих безвісти рядового і сержантського складу по Гайворонському РВК Олійник Я. Т. загинув в серпні 1944 року. Дружина — Олійник Наталя Мефодіївна. Син — Олійник Анатолій Якович. Батьки — Олійник Трохим Степанович. Олійник Ксенія Касянівна.

ОПАЛЕНКО ВАСИЛЬ ТРОХИМОВИЧ — село Чемерпіль. Полковник, начальник політвідділу управління «Воркутатабір» — під час війни здійснював охорону німецьких військовополонених та зрадників Батьківщини.

ОПАЛЕНКО ДЕОНІСІЙ ТРОХИМОВИЧ — 1907 року народження, село Чемерпіль. Призваний Одеським ОВК 22 червня 1941 року. Майор адміністративної служби, інтендант ІІІ рангу, помічник начальника штабу по обліку 1118-го стрілецького полку 333–ї стрілецької дивізії 6-ї армії 3-го Українського фронту, член ВКП(б) з 1941 року, під час формування полку і бойових дій з німцями проявив себе як трудолюбивий, здібний, самовіддано вірний Батьківщині штабний командир. Зразково веде облікові справи особового складу полку. Всі вимоги командира полку і штабу дивізії виконує з великою точністю і своєчасно. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 9 січня 1943 року. Майор адміністративної служби, начальник 4-го відділу штабу 333-ї стрілецької Синельніковської Червонопрапорної дивізії 6-ї армії 3-го Українського фронту, з 16 по 29 серпня 1943 року щоденно перебував в полках і батальйонах безпосередньо в бойових порядках в важких умовах під сильним артилерійським, мінометним вогнем, а також бомбардуванням ворожої авіації забезпечив облік втрат рядового, сержантського і офіцерського складу, їх заміну та доукомплектування, що сприяло виконанню бойового завдання дивізією. Оформляючи урядові нагороди безпосередньо в бойових частинах перевіряв правильність представлення. 24 серпня 1943 року 1118-й стрілецький полк не надав нагородних документів і майор Опаленко пішов в стрілецькі батальйони, батареї і інші підрозділи полку, перевірив і допоміг негайно оформити нагородні матеріали. Працюючи на посаді начальника 4-го відділення чітко, акуратно і культурно поставив роботу відділення. Проявляв виняткову увагу до росту офіцерського складу як в званнях, так і в посадах. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня — 7 жовтня 1943 року. 26 листопада 1943 року разом з оперативною групою штабу дивізії переправився на правий берег ріки Дніпро. Не дивлячись на запеклі контратаки противника і масовані нальоти авіації, до 29 листопада 1943 року безперервно перебував в бойових підрозділах на передовій лінії фронту, в ротах, батальйонах і полках, забезпечуючи облік і заміну вибувшого офіцерського і сержантського складу, оформлення нагородних документів і своєчасне доукомплектування частин дивізії, що дало можливість правильно керувати частинами в бою, при форсуванні Дніпра та розширенні плацдарму на правому березі. За вірну і своєчасну постановку обліку і заміщення офіцерського складу і доукомплектування частин, а також особистий героїзм, проявлений в боях, командир 333-ї стрілецької дивізії генерал-майор Голоско представив до нагородження орденом Вітчизняної війни І ступеня. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 10 грудня 1943 року, медаллю «За оборону Сталінграда» — в 1943 році. З 28 листопада 1944 року лікувався в 419-му омсб 333-ї стрілецької дивізії. Наприкінці війни — гвардії майор адміністративної служби, начальник організаційно-планового відділу управління тилу 1-го гвардійського Миколаївського Червонопрапорного укріпрайону.

ОПАЛЕНКО ЗОТІЙ ТРОХИМОВИЧ — 1913 року народження, село Чемерпіль. Призваний Кагановичським РВК міста Чкалов (Оренбург) 11 лютого 1941 року. Член ВКП(б) з 1943 року. Старшина, командир гармати 849-го артилерійського Ясського Червонопрапорного полку 294-ї стрілецької Черкаської Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького дивізії 73-го стрілецького корпусу 52–ї армії 2-го Українського фронту, 20 серпня 1944 року під час прориву оборони противника в районі міста Ясси знищив міномет і біля шістдесяти ворожих солдатів та офіцерів. 27 серпня 1944 року гітлерівці пішли в контратаку, плануючи вирватися з оточеного угрупування південно-Західніше міста Кишинева. З гармати прямим наведенням старшина Опаленко впритул розстрілював ворогів, в результаті чого було знищено біля ста сімдесяти солдатів і офіцерів. Достойний нагородження орденом Червоної Зірки. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня — 7 вересня 1944 року. 13 січня 1945 року біля міста Хмельник противник вів жорстокий обстріл з артилерії та кулеметів по нашій піхоті, не даючи змоги їй прорватися вперед. В результаті вмілого ведення артилерійського вогню було знищено три станкових кулемети, одну протитанкову гармату та більше сорока гітлерівців. 19 січня 1945 року зі своєю гарматою в числі перших вийшов на німецький кордон. В населеному пункті німці прийняли зустрічний бій. Вогнем гармати артилеристи з близької відстані розстрілювали фашистів. В результаті цього бою, який продовжувався біля трьох годин, знищено більше п’ятдесяти ворожих солдатів і офіцерів та утримували даний населений пункт до підходу нашої піхоти. 26 січня 1945 року в районі села Дерндорф противник здійснював сильний опір, плануючи оточити нашу піхоту. Перебуваючи разом з піхотинцями прямим наведенням з своєї гармати розстрілював впритул наступаючих німців. Завдяки вмілим діям артилеристів та піхотинців, які знищили майже тридцять гітлерівців, атака була відбита і наша піхота пішла вперед. За мужність і відвагу представлений до нагородження орденом Червоного Прапора. Нагороджений орденом Слави ІІ ступеня — 19 лютого 1945 року. 21 квітня 1945 року північніше міста Вейсберга, перебуваючи на вогневій позиції прямого наведення, своєю гарматою під сильним артилерійсько-мінометним вогнем противника, відбиваючи контратаки ворога, знищив два ручних кулемета, протитанкову гармату і десять німецьких солдатів. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 23 травня 1945 року.

Опаленко Микола Трохимович

ОПАЛЕНКО МИКОЛА ТРОХИМОВИЧ — 12 вересня 1920 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1939 році. Червоноармієць, стрілець 106-го мотострілецького полку 29-ї мотострілецької В’ятської дивізії імені Фінляндського пролетаріату з 23 жовтня 1939 року. Курсант 1-го Київського Червонопрапорного артилерійського училища з 6 січня 1941 року. Лейтенант, командир вогневого взводу з липня 1941 року на Північно-Західному, Південно-Західному, 2-му Прибалтійському фронтах. Старший лейтенант, командир вогневого взводу 940-го артилерійського полку 370-ї стрілецької дивизії 91-го стрілецького корпусу 1-го Білоруського фронту, в боях з німецькими загарбниками проявив себе сміливим, дисциплінованим, безстрашним, ініціативним командиром. Весь час виконував обов’язки старшого на батареї. Під час оборонних боїв в районі Старої Русси його гарматами знищено п’ятнадцять кулеметних точок і дві артилерійські батареї, подавлено вогонь двадцяти кулеметних точок, п’яти артилерійських батарей, шести мінометів. Зруйновано сім дзотів і дванадцять бліндажів. Знищено більше ста п’ятдесяти німецьких солдатів та офіцерів. В на ступальних боях в районі Обитель зруйновано п’ять бліндажів, два дзоти, знищено дві кулеметні точки, подавлено чотири кулеметних точки, два міномети. Під час боїв в районі Пустошка в березні 1944 року подавлено п’ять кулеметів, дві протитанкові гармати. Знищено одну протитанкову гармату, зруйновано два бліндажі, три дзоти. Розсіяно і частково знищено більше двісті сімдесяти солдатів і офіцерів противника. Матеріальна частина в батареї завжди чиста і справна. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня — 16 травня 1944 року. Гвардії старший лейтенант, командир батареї 120- мм мінометів 113-го гвардійського стрілецького Новогеоргіївського Червонопрапорного полку 38-ї гвардійської стрілецької Лозовської Червонопрапорної дивізії 70-ї армії 2-го Білоруського фронту, в кровопролитних боях за висоту 205,8 17 березня 1945 року проявив мужність і відвагу. Перебуваючи весь час в бойових порядках піхоти коректував вогонь мінометів, в результаті чого батареєю знищено три кулеметні точки, які заважали просуванню нашої піхоти, розбито автомашину з боєприпасами, прямим попаданням зруйновано дзот та розбито біля взводу німецької піхоти. Під час боїв за висоти 79,7 та 90,8 на підступах до міста Гдиня 25 березня 1945 року вміло коригуючи вогнем мінометів відбив шалену контратаку німців, знищивши при цьому біля взводу солдатів, одну кулеметну точку і подавив вогонь батареї 81-мм мінометів. В боях за місто Гдиня 27 березня 1945 року батарея розсіяла і частково знищила майже два взводи піхоти противника, зруйнувала дзот і один будинок, де засіла група автоматників, яка вела вогонь по нашій піхоті. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 16 травня 1945 року. Під час жорстоких наступальних боїв при прориві оборони німців на ріці Одер і в послідуючих боях проявив мужність і відвагу. Весь час перебував в бойових порядках піхоти, вів спостереження за противником і коректував вогонь батареї. В бою за населений пункт Ябель 1 травня 1945 року противник спробував призупинити просування наших військ. Як тільки наша піхота зайняла бойовий порядок, батарея відкрила нищівний вогонь з мінометів. В цьому бою батарея знищила один кулемет, розрахунок протитанкової гармати, подавила вогонь двох кулеметів. Противник був вимушений відійти. В бою за залізничну станцію Каров артилеристи розбили три підводи з військовим вантажем, знищили два снайпери, подавлено два кулемети, чим сприяли просуванню стрілків. Нагороджений орденом Червоної Зірки — 25 липня 1945 року. Помер 20 лютого 1977 року.

Опаленко Михайло Трохимович

ОПАЛЕНКО МИХАЙЛО ТРОХИМОВИЧ — 1917 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1938 році. Червоноармієць, шофер — (іменний список № 2/065 від 21 лютого 1947 року загиблих і зниклих безвісти рядового і сержантського складу по Гайворонському РВК зник безвісти в липні 1941 року). За іншими даними загинув під час оборони Москви в листопаді – грудні 1941 року, похований в селищі Снігірі Істринського району Московської області. Мати — Опаленко Марина Семенівна.

 

Опаленко Олексій Юхимович

ОПАЛЕНКО ОЛЕКСІЙ ЮХИМОВИЧ — 1925 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Сержант, командир відділення моторизованого батальйону автоматників 135-ї танкової Костянтинівської Червонопрапорної ордена Кутузова бригади 23-го танкового корпусу 3-го Українського фронту, в бою за Поттенд 28 січня 1945 року виявив мужність та відвагу. Під час контратаки великих сил противника під суцільним артилерійсько-мінометним вогнем підняв своє відділення, де стріляючи з автомата та гранатами знищив шістьох німців. Чергова контратака ворога була відбита. Нагороджений медаллю «За відвагу» — 30 квітня 1945 року. Помер 9 січня 1975 року.

ОПАЛЕНКО ЮХИМ КОРНІЙОВИЧ — 1896 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в 1944 році. Звання, посада і місце служби невідомі. Помер в 1951 році.

ОПАЛЕНКО ЯКІВ ІСАКОВИЧ — 1896 року народження, село Чемерпіль. Звання, посада і місце служби невідомі. Під час бойових дій отримав важке поранення. Інвалід Великої Вітчизняної війни ІІІ групи. Помер в 1978 році.

Опаленко Яків Трохимович

ОПАЛЕНКО ЯКІВ ТРОХИМОВИЧ — 22 квітня 1915 року народження, село Чемерпіль. Призваний Гайворонським РВК в березні 1944 року. Рядовий, стрілець 31-ї стрілецької Сталінградської орденів Богдана Хмельницького ІІ ступеня і Суворова ІІ ступеня дивізії 78-го стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, приймав активну участь в прориві сильно укріпленої і глибоко ешелонованої оборони противника, захопленні та утриманні плацдарму на західному березі ріки Дністер, де довелося долати не тільки відчайдушний опір противника, але і складний рельєф місцевості. Звільняв територію Правобережної України і Молдавської РСР від німецько-румунських загарбників, проявив мужність та хоробрість в боях по закріпленню позицій поблизу міста Ясси, що сприяло успішному проведенню Яссо-Кишинівської наступальної операції. Отримав важке поранення осколком ворожої міни в ліву ногу. Першу медичну допомогу було надано в військовому медсанбаті, відповідно до Свідоцтва про поранення № 2119 від 17 грудня 1944 року проходив лікування в евакогоспіталі № 5885. На підставі статей 45 і 49, графи № 1 Наказу Народного Комісаріату оборони СРСР № 336 1942 року признаний непридатним до військової служби і був демобілізований по інвалідності. Інвалід бойових дій Великої Вітчизняної війни ІІ групи. Помер 3 липня 1977 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *